Гострі кишкові інфекції об’єднують хвороби, провідним симптомом для яких є діарея (розлад шлунку). Найчастіше збудниками кишкових інфекцій є: сальмонели, шигели, стафілококи та інші патогенні та умовно-патогенні мікроорганізми. Порівняно часто кишкові інфекції викликають: ротавіруси, ентеровіруси, аденовіруси та інші збудники. Всі вони виводяться з організму зі вмістом кишківника, тривалий час зберігають свою життєздатність на різних об’єктах зовнішнього середовища, а при попаданні через рот в організм здорової людини викликають у нього ті чи інші розлади здоров’я з першочерговим ураженням органів травного тракту.
Основний механізм зараження – аліментарний (через рот), який реалізується харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами передачі.
При більшості кишкових інфекцій імунітет, набутий в результаті захворювання, згасає порівняно швидко – через кілька місяців або років.
Захворюваність гострими кишковими інфекціями реєструється протягом усього року, але частіше влітку і на початку осені. Це пояснюється тим, що в теплий період мікроорганізми активно розмножуються у воді і харчових продуктах, що зберігаються без холодильника; збільшується споживання свіжих овочів, фруктів і ягід, які часто забувають помити; може використовуватися в якості питної будь-яка вода; ширяться міграційні процеси серед населення і т. д.
Зростанню захворюваності сприяє і уклад життя людей (виїзд дітей в піонерські табори, на дачі, туризм, подорожі та поїздки за місто), коли часом неправильна організація харчування і водопостачання ускладнює дотримання заходів профілактики цих хвороб. Не останнє місце у зростанні захворюваності кишковими інфекціями в теплу пору року належить і мухам. Вони перелітають з нечистот, що містять хвороботворні мікроорганізми, на їжу і забруднюють її.
На жаль, значна частина гострих кишкових інфекцій залишається невідома лікарям. Хворі соромляться діагнозів «дизентерія», «черевний тиф», «сальмонельоз», оскільки за гострими кишковими інфекціями закріпилася репутація хвороби брудних рук. З цієї причини тільки кожен четвертий або п’ятий хворий звертається до лікаря, інші лікуються вдома, а в подальшому можуть слугувати джерелом інфекції для оточуючих.
Провідна роль у профілактиці кишкових інфекцій належить санітарній культурі населення, його обізнаності та правильної орієнтації в організації профілактичних і протиепідемічних заходів.
Протягом багатьох століть людський організм удосконалював захисні механізми від збудників інфекційних хвороб, у тому числі і гострих кишкових інфекцій. Агресивні мікроби, у свою чергу, пристосовувалися до життя в організмі і поза ним. В результаті цього процесу зараз все частіше і частіше зустрічаються збудники дизентерії, сальмонельозу та інших кишкових інфекцій, що відрізняються рядом нових властивостей, головні з яких – стійкість до антибіотиків і сульфаніламідних препаратів і тривала виживаність поза організмом людини.
Глибоке і всебічне вивчення законів поширення гострих кишкових інфекцій у людському суспільстві дозволило уточнити деякі сучасні погляди на їх профілактику. Весь комплекс заходів боротьби з ними базується на припиненні передачі інфекції від хворої людини до здорової або хоча б на зниженні її інтенсивності. Адже на санітарно-епідеміологічній основі провідною ланкою є дотримання правил особистої та загальної гігієни.
Незважаючи на те, що існують загальні правила боротьби з гострими кишковими інфекціями, профілактика окремих видів захворювань має свої особливості.
Черевний тиф найчастіше починається з поступового і повільного наростання ознак хвороби, які досягають свого повного розвитку через 6-9 днів від початку захворювання. Однак, приблизно у однієї третини хворих, початок хвороби буває гострим. У період, що безпосередньо передує захворюванню, хворі зазвичай скаржаться на загальну слабкість, відчуття слабкості, розбитості у всьому тілі, головний біль, погіршення сну і апетиту, зниження працездатності, незначне підвищення температури. На 4-6-й день хвороби температура тіла поступово підвищується і з’являються характерні ознаки черевного тифу: різка загальна слабкість, байдужість до всього навколишнього, головний біль, безсоння, погіршення апетиту, закрепи.
Період від зараження до початку захворювання (інкубаційний період) зазвичай триває два тижні. Джерелом зараження може бути хворий, який одужує, хворий (реконвалесцент) і бактеріоносій. Черевним тифом хворіють здебільшого діти та підлітки, а також дорослі віком від 20 до 49 років.
Провідне місце у профілактиці черевного тифу мають санітарно-гігієнічні заходи. Дуже важливо правильно організувати водопостачання, а також унеможливити інфікування продуктів харчування.
Сальмонельоз: інкубаційний період у хворих на сальмонельоз 7-24 години. У більшості випадків захворювання починається гостро. Першою ознакою його бувають шлунково-кишкові розлади, симптоми загальної інтоксикації (різкий озноб, сильний головний біль з лихоманкою, почервоніння обличчя).
Джерелом інфекції для людини є переважно велика рогата худоба, свині, свійська птиця, можуть бути заражені і яйця птахів, частіше водоплавних.
На сальмонельоз зазвичай хворіють в теплу пору року – з травня по вересень.
Досить часто зараження відбувається під час урочистостей, що відзначаються у домашніх умовах. Це буває, якщо приготовані страви довго зберігаються без охолодження, а при їх виготовленні не був досягнутий необхідний температурний режим, при якому гинуть хвороботворні мікроби. У таких випадках захворюваність носить груповий характер.
Можна заразитися сальмонельозом, наприклад, якщо спробувати на смак сирий м’ясний фарш, який може бути інфікований. Необхідно суворо дотримуватися правил зберігання і продажу м’яса, особливо фаршу і субпродуктів. Ці харчові продукти слід зберігати на холоді, окремо від інших. У їжу рекомендується вживати тільки курячі яйця або дуже добре проварені (не менше 15- 20 хвилин в киплячій воді) качині, гусячі – краще використовувати у випічці хлібо-булочних виробів.
Дизентерія – інфекційне захворювання, яким хворіє тільки людина. Хвороба виникає при потраплянні мікробів дизентерійної групи в організм через рот, зазвичай із забрудненою їжею або водою. Перші ознаки хвороби з’являються через 2-7 днів після зараження, але зазвичай інкубаційний період триває 1-3 дні. Відзначається підвищення температури тіла, часті рідкі випорожнення зі слизом і кров’ю, біль у животі, нерідко озноб.
Наразі дизентерія досить часто протікає в атиповій, легкій, а іноді і стертій формі. Імунітет після перенесеного захворювання нетривалий. Вже через кілька місяців можливе повторне зараження.
Хвороботворні мікроби передаються від людини до людини. Збудники дизентерії потрапляють на предмети зовнішнього середовища найрізноманітнішими шляхами. Так, руки неохайної людини можуть забруднюватися, а потім інфікувати руки здорової людини, наприклад, при дотику до дверних ручок в туалетних кімнатах, при пранні білизни хворого і т.д. Інфекція безпосередньо з рук може потрапляти в рот, на посуд та інші предмети побуту.
На продукти харчування дизентерійні палички переносяться руками, мухами, потрапляють з посуду і обладнання через воду. Причиною забруднення овочів, ягід, фруктів іноді виявляються стічні води і вміст вбиралень, що використовується як добриво без знезараження. Надзвичайно небезпечне потрапляння мікробів в такі харчові продукти, де вони можуть інтенсивно розмножуватися (молоко і молочні продукти, страви, що вживаються без термічної обробки, і т. д.).
Основи профілактики дизентерії, як і інших кишкових інфекцій, базуються на неухильному дотриманні правил особистої і суспільної (загальної) гігієни.
Стафілококові харчові отруєння: інкубаційний період - від 30 хвилин до 6 годин (частіше 2-4 години). Хвороба розвивається гостро, характеризується блювотою, болями у верхній частині живота, рідкими випорожненнями.
Джерелом інфекції є люди і тварини.
Профілактика стафілококових отруєнь включає обстеження людей і лікування носіїв, виявлених серед працівників закладів громадського харчування; унеможливлення забруднення харчових продуктів стафілококами на етапах транспортування, зберігання і приготування; суворе дотримання правил приготування, температурного режиму їжі і зберігання готових страв.
Люди з інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів, тонзилітами та гнійничковими захворювання шкіри, не повинні займатися приготуванням їжі в їдальнях, ресторанах, кафе, так як можуть стати джерелом інфікування продуктів.
При появі перших ознак гострих кишкових інфекцій необхідно відразу звернутися за медичною допомогою, самолікуванням займатися ні в якому разі не можна. По-перше, тільки лікар може правильно призначити лікування і визначити необхідні заходи профілактики хвороби для осіб, що контактують з хворим. По-друге, осіб, хворих на туберкульоз легенів і стертими формами кишкових захворювань, необхідно виявляти та ізольовувати, щоб вони не поширювали хвороботворні мікроби і віруси. По-третє, самолікування небезпечне для самого хворого, оскільки внаслідок несвоєчасного, неправильного лікування розвиваються хронічні форми хвороби, які завдають великої шкоди організму.
Для профілактики кишкових інфекцій дуже важливо пам’ятати і, головне, виконувати: правила зберігання харчових продуктів, які швидко псуються; суворо дотримуватися правил особистої гігієни (чистота рук, миття овочів і фруктів перед прийомом їжі), підбір продуктів харчування слід проводити з урахуванням термінів їх зберігання.
Людству ще з давніх-давен відома проста істина: хворобу легше попередити, аніж лікувати.